Люди завжди прагнуть до чистоти. Ми любимо носити чистий охайний одяг, прибираємо в будинках. Різні психологи часто говорять про «чистоту думки та намірів». А я хотіла б ще сказати про чистоту мови, що є не менш важливим.
Один відомий філософ сказав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Це не така вже абсурдна фраза, як може здатися на перший погляд. Ми можемо побачити людину і оцінити її за зовнішнім виглядом. Уявіть: перед вами хлопчик чи дівчинка, гарно вдягнені, виглядають охайно та чепурненько. Ви запитуєте в нього щось елементарне: дорогу до бібліотеки, час чи просите про допомогу. І коли він чи вона починає говорити, ви чуєте лише слова: «еее…нуу… не знаю». Думаю, не всім приємно слухати таку людину. Чистота мови – це те, що розкриває нас як особистість і, я вважаю, слідкувати за нею теж треба.
Для мене чистота мова – це здатність висловити свою думку ясно та прозоро, без використання слів-паразитів та лайки. Люди мають вчитись спілкуватися культурно, так, щоб не ображати одне одного. Адже культура нашої мови свідчить про наш загальний розвиток, про те, наскільки ми начитані, виховані, розумні. Український письменник Борис Грінченко казав: «Плекайте мову, пильно й ненастанно політь бур’ян, чистіше від сльози вона хай буде». Мова в його поезії – це сад, за яким треба доглядати. І я з ним погоджуюся.
Бур’яни в нашому саду – це не лише лайка та слова-паразити. На жаль, так історично склалося, що наша мова розвивалась під впливом сусідніх мов і дуже популярним є явище суржику, змішування мов. Ми часто можемо чути, коли люди плутають слова, свідомо чи несвідомо використовують русизми. Треба максимально прагнути очищати своє мовлення, говорити чистою, українською мовою, адже вона така красива! Вона заслуговує того, щоб нею говорили. Трапляються в мові не лише русизми. Але і англіцизми! Ми тепер говоримо не «зволікання», а «прокастинація», не «управління часом», а «тайм-менеджмент», не «директор» а «менеджер». Звісно, ці слова дуже модні і для когось звучать «круто» та «прикольно». Але ж ми маємо свої відповідники! Для чого нам брати іноземне слово і підлаштовувати його під свою мову? Тоді наші рідні слова просто вимруть, забудуться і зникнуть через якихось 100 років. Вчителька якось сказала нам цікавий факто про те, що лексика в мові – це найрухоміший пласт. Вона змінюється найшвидше. Одні слова приходять, інші – відходять в минуле. Поступово вона оновлюється. Тож чому б не оновити її власники словами? Називати в садочку дитячі шафки – шафками, а не «шкафчиками», дзеркальце – «люстерком», фотографію – «світлиною». Незвично використовувати такі слова, але варто спробувати, хоча б інколи. Бо скоро всі ми будемо коучами, мерчендайзерами, тьюторами і зовсім забудемо про продавців, керівників та вчителів. А ці слова наші, питомі, рідні, вони не мають піти в небуття.
Чиста мова показує наш рівень культури. Я розумію, що культура України тривалий час була в поганому стані, не мала належних умов для розвитку. Але тепер вже більше 20 років ми можемо все: говорити, писати, читати, вчитися своєю мовою. І я закликаю всіх робити це, не зважати ні за кого. Адже вже минули давно ті часи, коли українську мову вважали провінційною та «сільською». Тепер жодна нормальна посада не обіймається без знаття державної мови, без неї не можна вступити в університет, закінчити школу. Знання мови – це важливий показник освіченості особистості, величі культури. Тож послухаймо великого українського педагога – Бориса Грінченка, та будемо плекати свій сад, виривати з нього бур’яни, поливати його та любити всім своїм серцем.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|