Україна має дуже багато різних символів. Наша країна неймовірна, барвиста та прекрасна. В ній проживають десятки різних національностей, люди різних віросповідань, політичних та релігійних поглядів. Однак це не міняє того, що єдиними для всіх нас є наявність державної мови, кордонів, символів. Вічними символами нашого народу є верба та калина, про які є безліч різних прислів’їв та приказок. Найгарнішим українським символом для мене є вишиванка.

Вишиванка – це не просто національний одяг. Останнім часом в Україні спостерігається збільшення патріотизму, поваги та любові до цього елементу одягу. Відомо, що раніше люди соромились цього одягу, лише одиниці могли дозволити собі вийти в ньому на вулицю. Сьогодні все змінилося. Тепер на кожне свято навіть в школі кажуть не просто прийти в білому верху та чорному низу, тепер ми всі знаємо, що треба одягати вишиванку. І це нікого не дратує! Навпаки, всі дуже люблять порівнювати свої вишиванки, милуватися цим прекрасним одягом.

На перший погляд вишиванка – це звичайна сорочка. Однак вирізняє її з-поміж інших наявність красивого вишитого орнаменту. Класично візерунок має бути вишитий двома нитками – червоною та чорною. В одній українській пісні є розшифрування цих кольорові. Червоний означає любов, а чорний – журбу. Ці означення вибрані невипадково. Колись давно, коли матері мали проводжати своїх синів на війну, вони вишивали їм сорочки, рушники. Робота ця робилась з величезною любов’ю, з вірою в те, що в холодні вечори її дитя вдягне вишитий маминими руками одяг чи витре вишитим рушником обличчя, прикладе до серця і згадає рідну домівку. Наречені мали вишивати собі придане – сорочки, рушники і теж робити з любов’ю, а потім з любов’ю принести це в будинок чоловіка та передати своїм дітям. Але у всі ці етапи життя українців супроводжувала також журба. Відправляючи на війну дитину, мати не просто передавала в вишивці свою любов, але вкладала також і сум, і відчай, і журбу. Молода дівчина покидала свій будинок та йшла в іншу родину – бути донькою іншій жінці, дружиною – чоловікові, тож теж процес вишивання пронизувався певною печаллю. Сьогодні, коли дівчина йде заміж, їй не обов’язково мати вишите придане, а хлопців на війну проводжають інакше, але вишиванка стала невід’ємним символом України.

Особисто мені вишиванки дуже подобаються! Я обожнюю державні свята, на які люди вдягаються в цей прекрасний одяг. Взяти для прикладу День Незалежності України. Щороку в центрі міста проводяться Паради Вишиванок і красу цього свята не передати словами. Немовляти, діти, студенти і пенсіонери вдягають національний одяг, без сорому та страху йдуть вулицями міста. Це дуже символічно, адже це велике щастя – мати змогу в своїй країні носити національний одяг і не бути покараним за це. Кому як не українцям це зрозуміти! Адже їх в історії стільки переслідували за мову, за культуру. Саме тому ми зараз так намагаємося показати себе, презентувати свою культуру, показати світові, що ми є, і ми теж маємо право називатися державою.

Єдине, що мене турбує, це те, що люди можуть з часом втратити поняття цінності. Цей одяг не повинен стати щоденним та звичайним. В ньому повинно завжди зберігатися щось сакральне, духовно. Раніше це був оберег. Тепер мало хто в таке вірить, але певну повагу та шанобу до вишитої сорочки все ж таки треба мати.

Кожна країна має свої символи. По ним ми впізнаємо різні держави та народи, вони показують їх багатство та різномаїття. Україна – не виняток. Наші символи дуже красиві та унікальні, я щаслива, що народилась в такій країні! Нам справді є що показати світові.