Якби мене спитали, що я вважаю найдивнішим людським витвором, я би сказала, що це творчість. При цьому немає значення, яка саме творчість: малювання, театр, кіно, література, танець. Будь-який її вид – це щось незвичайне, глибоке, прекрасне, що хвилює душу та бентежить розум.

Звідки вона взагалі з’явилась? Думаючи про це, намагаюся уявити перших людей. Які вони були налякані, але при цьому і пристосовані до жорстоких умов. Вони ще не могли пояснити елементарні речі: звідки береться дощ, як росте трава, що таке блискавка, як приборкати вогонь, як прожити на цій Землі? Первісні люди в дечому, напевне, були набагато кмітливіші за нас: вони орієнтувалися по зорям, вони могли передбачити погоду, спираючись на спостереження за тваринами та комахами, вони швидко бігали, лазили по деревах, витримували низькі температури без шубок та шкіряного взуття. Вони спостерігали за природою і вона була в прямому сенсі слова їхньою матір’ю, адже від неї залежало все: погода, їда, житло. Напевне, в результаті таких спостережень і з’являлись перші пісні, перші малюнки, перші спроби створити щось прекрасне. Можливо, первісні люди вже знали про натхнення? Вони засинали під зорями біля вогнища, збирали в полях і лісах ягоди, вирощували перші рослини, приручали перших тварин. Їм треба було якось передавати свій досвід, свої знання. Так з’являлися зачатки писемності: наскельні малюнки, знайдені в багатьох печерах світу, підтверджують перші спроби письмової передачі своїх знань.

Перші люди вірили в сили природи. Щоб задобрити їх, викликати дощ чи сонце, вони проводили різні ритуали. В них були елементи пісень та танцю. Згодом це набуло не сакрального, а розважального значення: люди почали співати не для богів, а для себе, для настрою та розваги. А театральні вистави влаштовували одне для одного, а не лише для божества, що уособлювало дощ. Із вуст в уста передавались легенди, казки, перекази, котрі пізніше можна було записати. Де-не-де з’являлись люди, котрі мали талант до письмового слова: після того, як з’явилась письменність, вони долучились до літературної творчості. А наскельні малюнки поступово перетворювались в повноцінні витвори образотворчого мистецтва.

Мистецтво постало зі спостереження за природою. Споглядання навколишнього світу, аналіз того, що відбувається довкола, людські стосунки надихали людей створювати щось, що змогло б передати всю складність людського життя. Хотілось би знати, що було першим людським натхненням. Як від наскельних малюнків, що передавали маршрут чи якісь інструкції, малювання перейшло на новий рівень? Як перші ритуальні постановки переросли в повноцінний театр? Напевне, в людині є щось вроджене, пов’язане з тягою до мистецтва. Інакше це просто неможливо пояснити! Всередині людини є незриме світло, котре прагне проектувати цей світ в малюнки, тексти, мелодії. Ця вроджена риса відрізняє нас від решти іншого живого світу: ні в кого немає більше бажання та прагнення передати свій внутрішній світ через щось, немає можливості створювати загадкові нові світи, як в літературі, складати звуки в мелодії, як в музиці, інсценувати картини життя та дійсності, як в театрі.

Для мене творчість – це спосіб виявити себе, викласти свої почуття. Я захоплююсь малюнком та поезіє. У віршах можна сформулювати те, що так важко сказати простими словами, але в римованих рядках виходить пречудово! Малюнок – інший спосіб передати думку: через кольорову палітру, через різні мазки пензля. До того ж мистецтва – це і спосіб відпочити також, відволіктись від проблем та тривожних думок. Воно завжди заспокоює, дарує відчуття щастя та спокою.