Останнім часом в Україні стало дуже модно бути патріотом. Це дуже дивно звучить, але це так. Після останніх подій люди стали більше носити національний одяг, більше спілкуватися українською мовою, слухати українських пісень. Старші друзі в школі кажуть, що раніше такого не було, люди навіть вишиванку вдягали на свята з невеликою охотою. Тепер же її можна придбати в будь-якому брендовому магазині одягу.

Звісно ж все це дуже добре, що люди не соромляться рідної культури. Але я б не стала називати це патріотизмом. Я вкладаю в це слово зовсім інший смисл. Для мене патріотизм – це відчуття, що виникає в людини, не пов’язане з одягом, мовою чи атрибутикою. Необов’язково говорити українською і любити вишиванки, щоб бути патріотом.

Можна взяти такий приклад. Одна людина носить вишиванку, дивиться українське кіно, говорить української мовою, але повертаючись ввечері після відпочинку, викидає на вулицю сміття, ображає менших, не оплачує проїзд в автобусі, штовхається на дорозі. Інший же говорить російською мовою, носить звичайний одяг, але любить вишиванки: залюбки одягає їх на свята. Він допомагає волонтерам надворі, інколи долучається до допомоги пораненим на Сході, навчає дітей поведінці надворі, намагається бути чесним громадянином, не обдурювати, не давати хабарі, не красти. То де буде справжній патріотизм?

На мою думку, в другому випадку. На підйомі моди стало популярним малювати все в синьо-жовті прапори, розфарбовувати в них навіть сміттєві баки, забуваючи при цьому, що це – національні кольори, їх треба шанувати. Неважливо, якою мовою ти говориш, якщо ти не хочеш бути людиною. Назвати себе патріотом та мріяти переїхати в іншу країну – дуже легко. Адже любити рідний край із США чи Європи дуже просто: ти не відчуваєш цих проблем і складнощів і так романтично сумувати за Батьківщиною. Інша справа – жити тут, робити щось для того, щоб це життя тут стало кращим, хоч трішечки.

Звичайно, ми, прості люди та школярі небагато можемо зробити. Але принаймні ми можемо намагатися вести здоровий образ життя, не смітити, гарно вчитися, сумлінно обрати свою професію, чесно отримати в майбутньому диплом та працювати по совісті на своїй роботі. Кожен повинен чесно виконувати свої обов’язки: лікарі – лікувати не за хабар, а тому, що це така їхня робота, вчителі – вчити дітей щиро, віддавати їм частину себе, бо цього вимагає професія. Треба поважати кожну роботу: він інженера до прибиральника, бо кожен робить в спільну справу хоч і маленький, але внесок, кожен працює на благо нашої держави.

На мою думку, патріотом бути складно. Але все починається з любові: якщо людина любить те місце, де вона живе, то вона не буде бажати йому зла, а лише процвітання, робитиме все для цього. Ті, хто хочуть емігрувати, хто не цінують те, що мають, просто не люблять своє життя на цій землі. Щодо мене, то мої батьки виховували завжди в мені повагу до землі, культури, прививали любов. Я не можу жити інакше. І мені здається, в цьому весь секрет. В майбутньому ми повинні своїм діткам вкладати в серця любов. Не змушувати їх щось робити, а маленькими вчинками показувати приклад цієї любові, демонструвати красу нашої держави, знайомити їх з її історією, мовою, культурою. І вони самі її полюблять. І самі захочуть жити тут, працювати тут та колись створити тут свою родину. А від цього залежить добробут нашої країни.

Таким чином, патріотизм можна виховати, сформувати своїм хорошим прикладом. Поки ми ще школярі, ми можемо прикладом надихати молодших учнів, котрі завжди знаходяться поруч з нами. Все-таки вони на нас дивляться та хочуть рівнятися. Треба відповідати їх очікуванням!