Художникові І. С. Їжакевичу вдалося занурити нас в життя маленького Тараса Шевченка. Дивишся на картину, а в голові зринають рядки з його поезії:

«Мені тринадцятий минало,

Я пас ягняток за селом,

Чи то так сонечко сіяло,

Чи то мені чого було?

Мені так любо-любо стало….».

На картині перед нами дивовижне зображення: довкола прекрасна природа, пасуться вівці, як в однойменній поезії. Довкола розкинулись розлогі верби, далеко попереду видніються золоті верхи церкви. Намальовано надзвичайно красиво та реалістично. Споглядаючи картину кожен відчує: він переноситься туди, де ще немає високих будинків, свободи та автомобілів на автомагістралях.

Посеред цієї природної ідилії сидить маленький хлопчик. Він одягнений в сіреньку вишиванку. Навіть якби я не знала, що на малюнку зображений саме великий письменник, мені одразу б спала про це думка: ягнята, вишиванка, хлопчик на пеньку – все це асоціюється з автобіографічними поетичними рядками. Чомусь одразу вони зринають в пам’яті і немає сумніву в тому, що автор хотів зобразити саме цю картинку, саме цей епізод з художнього твору. Відразу згадується біографія письменника. Роки його дитинства минали в постійній нужді, хлопчик ріс сиротою. В нього не було змоги відвідувати хорошу школу, навчатися малювання, всього цього він досягав самотужки.

На картині він сидить, занурившись в письмо на аркуші паперу. Скоріш за все, він вивчає грамоту, самотужки намагаючись вивести рівненькі літери, як на зразку у книжці перед ним. В цьому епізоді – ціла епоха. Уявіть собі сучасне маля років 6, яке самостійно намагається пізнати таємницю грамоти, дитину, котра сама сідає за підручник та пробує вивести перші букви без нагляду вчителя, без його слова та контролю? Наскільки сильно маленька дитина повинна хотіти навчитися читати та писати, щоб взятися за це самостійно, без будь-якої сторонньої допомоги? Це практично нереально для нашого часу. На картині хлопчик зайнятий саме цим. Важко уявити те прагнення, ту жадобу до знань, котра була в малого хлопця. Не маючи змоги вчитись повноцінно в школі, він вчився сам. В його біографії є факти про те, що малювати вчився теж він самотужки. Десь діставав клаптики паперу, залишки олівців і малював те, що міг бачити довкола. Дивно, але саме цей період життя в уже згадуваній поезії в пам’яті автора постає як один з найщасливіших:

«А я сижу у бур'яні,

Молюся Богу і не знаю,

Чому маленькому мені

Тоді так приязно молилось?

Чому так весело було?

Господнє небо і село…

Ягня, здається, веселолось…»

Це ідилічна картина. Саме вона зображена на цій картині, ці моменти дитячого захоплення, дитячої праці та наполегливості, коли все те зло, що діється довкола ще не дійшло до свідомості дитини і не вселило в її почуття розчарування, злість та образу, про які свідчать наступні рядки вірша.

Мені здається, художнику дуже вдалося передати атмосферу саме цієї поезії Шевченка, створити атмосферу того часу та місця. Хоча ми не бачимо обличчя маленького хлопчика, ми можемо передбачити всю палітру почуттів, котру воно випромінює: зажуреність в свою роботу, насолода навколишнім світом, замріяність, безпечність та внутрішня радість. Дуже добре, коли в мистецтві є різні твори на одну тематику. Читаючи поезію, ми можемо відчути життя Тараса, його дитинства. Але маючи ще й картинку – ми можемо уявити це більш детально, зіставити текстовий опис із малюнком, доповнити свою картину в уяві додатковими цікавими деталями, котрі зроблять образ улюбленого письменника повнішим, глибшим, живішим та ближчим до нас. Завдяки зображенню одного сюжету різними видами мистецтва це стає цілком реально!