Тарас Шевченко – геній українського народу. Ця людина закарбувала своє імя в сторінки нашої історії, культури та літератури навічно. Щороку ми вшановуємо його, згадуємо, вивчаємо його творчість, котра є віддзеркаленням його епохи. В творах Шевченка оживає кріпацька Україна такою, як вона була. Саме за правдивість своїх текстів, їх достовірність Тараса Григоровича прозвали Кобзарем, адже ними тоді вважали тих, хто несе правду в маси. Він не був сліпим, він бачив дуже багато і не просто бачив, а пропускав через свою душу та своє серце. Саме завдяки чесності, відкритості, красі та простоті своїх творів ( а їх в його часи могли знати напам’ять люди з найбідніших верств, котрі навіть букв не знали) Шевченко займає таке чільне місце в когорті українських класиків.

Він писав багато про що. Про панщину, про історію, брав біблійні сюжети, історичні. Однією з його найулюбленіших тем була тема жінки. Воно й не дивно, адже він ріс без матері, мав багатьох сестер, доля яких склалась не найкращим чином. Образ жінки-матері в його творчості заслуговує окремої уваги і вже багато років є об’єктом чималих досліджень літературознавців.

Найяскравішим прикладом твору, де жінка зображена в центрі сюжету, є «Катерина». За жанром це поема, в основі якої покладено історичні події. В центрі історії – жінка, котра покохала москаля. А на початку автор ще зауважує: «Кохайтеся чорноброві та не з москалями, бо москалі, злії люде, зроблять лихо з вами». Цей вступ ніби наштовхує нас на подальший розвиток подій, дає нам невелику підказку про те, які мотиви будуть в центрі історії.

Подібні історії були не рідкістю в ті часи: російські солдати брали українських жінок, обіцяли їм золоті гори, а коли військові походи завершувались, вони лишались ні з чим. Катерина ж залишилась з маленькою дитиною. Жорстокими тоді були порядки в України: діти-безбатченки вважалися ганебною ношею. Це був настільки великий сором, що батьки ладні були вигнати дочку, котра принесла таку дитину, з дому. В українському селі не могли винести сусідського осуду. Для нас сьогодні це здається дуже жорстоким вчинком, але треба не забували, що це було більше ста років тому! Життя було зовсім іншим.

Катерина – типова українська жінка. Вона добра, щира, наївна, вірна. Вона вірить в те, що солдат не кине її, вона чекає його і не може прийняти гірку правду. Ці чесноти призводять до її смерті: вона не витримує життя без кохання і закінчує життя самогубством. Хлопчика вбити вона не може і просто залишає його на дорозі. Що стало справжньою причиною її самогубства? Одні вважають, що сором, адже жити самій з дитиною було практично неможливо. Всі цуралися таких жінок. Існує версія, що вона загинула від горя: просто не витримала ваги свого нещастя. Але я вважаю, що вона просто втратила сенс свого життя. Можливо, вона як і будь-яка на той час жінка, мріяла стати матір’ю, дружиною, мати будинок, господарство і в своїй уяві створила щасливу родину з офіцером. Однак цим планам не судилося збутися і все її уявлення про ідеальне життя полетіло шкереберть. Вона втратила сенс життя, а отже і розпрощалась з ним.

Історія Катерини – типова для того часу і занадто жорстока для нашого. Але вона дозволяє зануритися нам в часи Шевченка, поглянути на світ його очима. Мова твору проста, доступна, пісенна, однак він майстерно змальовує і почуття, і переживання жінки, і її характер. В тому світі не цінувалась ні душевна чистота, ні вірність, ні щирість: ці риси людської натури були безпощадно покарані тогочасною людською мораллю та зрадою. Таке було тогочасне життя і Шевченко змальовує його словом, немов фарбами.