Твір роздум заповіти наших предків

Печать
Рейтинг пользователей: / 7
ХудшийЛучший 

Уявіть собі ситуацію, що вчені віднайшли листа з минулого настільки далекого, що навіть не існувало тоді ні міст сучасних, ні держав? Зараз ми знаємо, коли приблизно люди навчилися писати і все, що було створено і зроблено до того часу, залишається для нас за великою завісою. Аж раптом знаходиться лист – заповіт предків, котрий вони залишили нам, людям 21 століття. Що б там було написано?

Навряд чи там було би написано про мир у всьому світі, відсутність війни, любов до власної держави – цього всього тоді не існувало. Так само як не існувало Інтернету, електрики, сучасних проблем та комунікацій. Напевне, їхнє послання стосувалось би природи – того, чого вони боялися понад усе. Вони б передали нам таємниці свого існування: як вижити в дощ, які ягоди можна їсти, якими рослинками можна залікувати рани, а які допомагають втамувати біль та спрагу. На перший погляд, ці відомості для нас неважливі: ми все це знаємо! Варто лише зайти в пошуковик і надрукувати необхідне запитання, а через кілька секунд всесвітня мережа подарує безліч місць, де можна про це прочитати… Але не все так просто. Насправді будь-які знання від предків – безцінні. Суть не в тому, що саме вони нам передадуть. А в тому, як ми це використаємо? На мою думку, основне, що предки заповіли б нам – любити цей світ. Вони змогли в ньому вижити – без гаджетів, без міцного даху над головою, без транспортних засобів і зручних ліжечок вони змогли витримати всі примхи природи, більше того: передати нащадками знання: спершу усно, а потім вже записуючи на папері. Сучасні люди практично підкорили природу. І вони починають забувати, що їхні предки колись були зовсім беззахисними! І ця беззахисність порадувала їх скарби знань. Ми ніби-то знаємо і багато, але насправді, якщо пересічну звичайну людину викинути на безлюдний острів, що вона зможе? Що вона знає про зміни в погоді, про передбачення вітру чи дощу? Що вона знає про рослини, якщо вона звикла купувати все в супермаркеті? Сучасні люди насправді дуже розбещені та самовпевнені. І словами з минулого до нас, на мій погляд, були б слова: «Пам’ятай про своє місце, людино!». І це не образливі слова, не спроба пригнобити чи зачепити людину гострим словом. Це просто нагадування про те, що людина – частичка природа, великого всесвітнього задуму. Що вона колись так само жила серед трав та дерев, що родючість цих самих трав та дерев прямо впливала на її життя. І те, що зараз інколи роблять люди з природою, просто лякає: масові вирубки лісів, висушування боліт, забудови бетонними велетнями парків, лісочків і приозерних територій, винищення тварин заради їжі та хутра… Людина відчуває себе богом серед природи, наймудрішою істотою. Але ж це не так! І природа час від часу про це нагадує: цунамі, землетруси, повені та торнадо інколи проносяться планетою, приносять страшенні збитки і тоді людина розуміє, що з часів первісного людства змінилось мало: ми все так же часом безсилі перед деякими силами природи.

Наші предки не дарма поклонялись силам вітру, води та землі. Вони відчували єдність з природою. Для них не існувало більшої цінності в житті, ніж вона. І це знання для нас має бути вказівною стрілкою в житті, воно постійно завжди нам нагадувати про те, хто ми є, що ми – частинка живого. Всі ці дерева навколо нас, тварини – такі ж мешканці цієї планети як і ми. Вони мають право існувати тут, ділити з нами їжу, дороги та воду. І не нам вирішувати, жити їм чи ні. Адже кожна жива істотка має своє завдання. Ми, як істоти свідомі та з інтелектом, маємо захищати живі організми, котрі оточують нас: турбуватися про них, любити їх і не допускати їхнього знищення.



Еще сочинения автора:

 
kaz-news.ru | ekhut.ru | omsk-media.ru | samara-press.ru | ufa-press.ru