В світовій літературі існує певний набір тем, котрі є вічними у будь-яку епоху: дружба, війна, стосунки батьків та дітей, кохання… Остання є особливою, оскільки вона, напевне, є джерелом натхнення для митців у всіх галузях мистецтва: літературі, музиці, кіно, драматургії. Трагедія, котру розіграв у своїй п’єсі Вільям Шекспір – вічна. Адже сюжет цього твору ставить в центр уваги найвеличніше з людських почуттів, те, що надихає всіх у всі часи та епохи – кохання. Однак Шекспір обрав найтрагічніший варіант розвитку подій – кохання, котре приречене на засудження, котре не має права на існування.

Існує думка про те, що основою до написання цієї п’єси була реальна історія, котру в часи Шекспіра переповідали дуже часто з вуст в уста. Вона була про двох закоханих, котрим не судилося бути разом. Автор інтерпретував цю історію по-своєму, розбавив її цікавими персонажами, діалогами, котрими судилось увійти у вічність. Уривки з монологів та діалогів ми навіть вивчаємо у школі, настільки вони влучно складені, настільки емоційні та почуттєві.

Ромео та Джульєтта кохають одне одного. Але їхні родини ворогують між собою. Цей елемент у творі досягає певної абсурдності: адже ніхто навіть не пам’ятає причину розбрату, родини просто ворогують і ненавидять одне одного. В розвитку сюжету нам стає зрозуміло, що те, що Джульєтта відчуває до Ромео неможливо описати ніякими словами. Вона ще зовсім юна дівчина і її почуття сліпі, щирі, справжні. Однак, на мою думку, в справжньому житті такого існувати не може і це можна пояснити.

По-перше, в 14 років дівчата в сучасному світі мають зовсім інше коло інтересів: вони ходять до школи, мають якісь хобі (займаються музико, співами чи танцями). На першому місці звісно у всіх, і не лише в дівчат, знаходиться школа, котра є першим кроком до побудови фундаменту майбутньому. Звичайно, і в такому віці можна закохатися, але ці почуття не матимуть настільки сліпої віддачі, настільки натхненного бажання одружитися, або ж померти заради коханого.

Історія Ромео та Джульєтти – це не просто історія кохання. Якби це було так, навряд чи би цей твір, на мою думку, пройшов стільки років та віків і дійшов до нас. Тут закладено набагато більше. Ми зустрічаємо тут проблему стосунків батьків та дітей, котрих вони не хочуть чути. Діти і батьки повинні бути ближчими одне до одного, щоб не виникало розриву між поколіннями. Вони повинні слухати одне одного, намагатися зрозуміти, батьки мають вчитися приймати вибір своїх дітей. Бо інакше, стверджує Шекспір, це може обернутися страшною трагедією, і тоді вже буде пізно. Ще одна проблема – це проблема сліпої ворожнечі, ненависті. Ніхто навіть не пам’ятаю причину і дату початку нелюбові між двома родинами, але традицію зберігають всі: вони не спілкуються, не контактують і забороняють це робити своїм дітям. Навіщо? Ніхто не знає. Нікого не цікавлять почуття двох закоханих сердець, для яких початок родинної ворожби – взагалі таємничий і неважливий. Основне для них – це їхнє кохання. А за сліпою ворожбою батьки не бачать його і не хочуть бачити.

Примирити дві родини змогла лише смерть дітей. Адже недарма кажуть, що для покарання батьків треба зачепити саме їх синів та доньок. Так і сталося: коли вмирають такі юні особистості, відразу забуваються всі негаразди та ненависті. Таким чином, твір дає нам урок на багато морально-етичних тем: про любов до батьків, дітей, одне одного, про необхідність вибачати та забувати зло, не відповідати злом на зло. Саме в цьому полягає секрет успішності п’єси Вільяма Шекспіра, саме тому вона вже стільки років поспіль завойовує серця все нових і нових читачів.