Найдорожче, що є в людини – це її сім’я. З неї ми, мов пташенята, випурхуємо у великий світ для того, щоб знайти себе на своє місце в ньому. Я дуже люблю свою родину і щасливий народитися саме серед цих прекрасних людей. Вони допомагають у скрутну хвилину, радіють разом зі мною та сумують, все моє життя – це наполовину їхнє життя, в нас багато спільного.

У мене велика родина, але ми живемо не разом. Я проживаю з мамою, татом та молодшим братом. Бабуся з дідусем живуть в сусідньому селі, але ми часто їх відвідуємо з приводом та без.

Моя мама – вчителька. Вона працює в школі і навчає молодших школярів. Ось минає її 15 рік в школі, а вона й досі не втомилась. Мама дуже любить дітей і завжди намагається організовувати для них цікаві уроки. Дивуюся, як вона не стомилась добирати їм цікаві завдання, організовувати веселі свята,різні заходи. Інколи до мами приходять випускники минулих років і мені так приємно, що вони дарують їй квіти та дякують їй за щасливі перші роки в школі.

Мій тато – кадровий військовий. Він завжди працював в армії. На його думку, кожен чоловік повинен побувати в цьому місці, адже він вважає, що саме там хлопці перетворюються на чоловіків, здобувають порцію мужності, сміливості та відваги. Звичайно, в сучасному світі – це дуже страшна професія і мама часто благала його змінити вид роботи. Але мій тато непохитний! Він не змінює своєї думки. І продовжує віддано служити своїй державі. Я пишаюсь своїм татом!

Моєму молодшому братикові 4 роки. Він ходить до садочку. Інколи я злюся на нього, адже йому багато що пробачається, багато що дозволяється, інколи ми з ним сперечаємося і мені варто часто собі нагадувати, що йому всього лише 4 роки! Я дуже його люблю. Я пам’ятаю день, коли він народився. Це був найщасливіший день мого життя! Відтоді у мене зявилося відчуття, що тепер переді мною відкриваються нові обов’язки на нова відповідальність, адже це маленьке створіння у всьому намагається копіювати мене, наслідувати мої вчинки. Треба бути гарним прикладом для молодших братів та сестер. Ми мало в що граємося разом, але я залюбки займаюся з малям різною творчістю, ми вчимо букви, цифри, англійську мову.

Мої дідусь з бабусею – це опора нашої родини. Вони найстарші серед нас, а отже, вимагають найбільше поваги. Вони вже дуже старенькі, тому ми відвідуємо їх частіше, ніж вони нас. Влітку ми з братом гостюємо в них по кілька тижнів. Я дуже люблю спілкуватися зі старенькими. Вони мають стільки цікавих історій, стільки веселих оповідок. Серед розмов трапляються і сумні. Життя раніше було інакшим, і старенькі не мали в нашому віці і половини того, що є в нас. Це дуже засмучує, тому я намагаюся радувати їх різними дрібничками: приношу дарунки, смаколики, розказую шкільні історії.

Ось така в мене родина. Я всіх дуже люблю. На мою думку, міцна родина робить людину щасливою. Я не знаю, як би я почував себе, якби не мав мама, тата чи братика з бабусею та дідусем. Кожен з ним – це моя підтримка та опора. Звісно, бувають різні моменти, коли ми сваримося, маємо якісь непорозуміння, але це все такі дрібнички порівняно з любов’ю, котра панує в нашій родині. Мені приємно, що всі дуже ладять між собою, що ми не втрачаємо контакти зі старшим поколінням. Ми маємо багато сімейних традицій, завжди збираємося в повному складі на Новий Рік, Різдво, всі дні народження. Такі події об’єднують рідних людей, дарують змогу порадіти разом, розділити приємні емоції.

Коли я виросту, я буду намагатися створити таку ж міцну родину, а також не втрачати зв’язків зі старшими членами: батьками, бабусями, дідусями. Треба берегти своїх рідних, бо вони в нас одні-єдині і інших вже ніколи не буде.