Важко знайти людину, котра не знає, що таке казка. Мені здається, всі люди на світі з ними знайомі! Адже коли ми маленькі, мама, тато або бабуся розповідають нам безліч казок! Книжечки для найменших – це завжди казкові історії, оповіді. Всі діти люблять їх. Дивно, але маленька дитина може слухати одну й ту саму казку безліч разів і вона їй не набридає. Це вже в дорослому віці ми, прочитавши книгу один раз, рідко коли до неї повертаємося. Але магія казки, особливо коли ми діти, має зовсім іншу дію.

Я добре пам’ятаю казочки, які мені розповідала мама. Мені завжди подобалось, що казки закінчуються перемогою добра над злом, в них все відбувається практично як в житті, але не з людьми. Тварини там перетворюються на друзів, вони говорять, співають, подорожують. В казках оживають предмети, квіти і дерева, там існують феї, джини, чаклуни, магія, чудеса, там здійснюються бажання. Завдяки казкам в дитинстві я часто перед сном мріяла про те, як зможу колись літати, як мої іграшки оживуть і заговорять для мене. Але тепер я розумію, що такого не буває. Але ж якихось 6-7 років тому все було інакше!

Моєю улюбленою казкою була казка про Червону Шапочку. Вже коли я виросла, я чула багато думок про те, що казка ця жорстока, недитяча і взагалі не годиться для дітей, забагато в ній злого. Але вона ж до всього цього дуже повчальна, чарівна! На мою думку, це, по-перше, казка про довіру. Мама відправляє доню до бабусі, віднести їй гостинців. Вона впевнена, що дівчинка прийде до бабусі, що з нею нічого не станеться. Але дівчинка заговорила з вовком не тому, що вона неслухняна і любить порушувати правила, а тому, що вона просто була добра і довірлива. Це навчає нас, що не варто довіряти кожному. А тим більше – розповідати їм, де живе ваша бабуся!

Ще однією казкою, котра мені запам’яталась з дитинства, є казка «Колобок». Вона завжди мене веселила та забавляла. Весела історія про Колобка, котрий втікав від багатьох небезпек і завжди був впевнений в тому, що з ним нічого не станеться. Він заговорював своїх супутників, співав їм пісеньки і котився далі лісовою стежко доти, доки не зустрів лисичку, котра врешті решт його перехитрила. Мораллю цієї казки є думка про те, що яким би розумником ти себе не вважав, завжди знайдеться той, хто випередить тебе в хитрості, мудрості і знаннях.

І, звичайно, хто ж не чув про казку «Ріпка!». З усіх казок ця – найдобріша, найсвітліша, адже вона демонструє нам силу спільної праці. Дід виростив величезну ріпку і ніхто не міг її вирвати з землі. Старалися всією родиною – він, баба, внучка, песик, котик. Вирішальною силою була малесенька мишка, котра взялась за котика і лише тоді всі разом вони витягли величезний овоч із землі. Мені здається, ця казка дуже важлива для кожної людини, котра вважає, що її справа – мізерна, маленька, а внесок у життя не має значення. Без малесенької мишки казка не мала би свого кінця. Вона була тією силою, що визначила фінал, що допомогла всі. Тобто не буває не значимих істот, життів ті внесків, кожен має своє значення та роль у житті.

Я розумію, чому діти люблять слухати казки по кілька разів. Щоразу вони вихоплюють з історії щось нове. Важко спіймати казкову мораль з першого разу, інколи треба слухати тричі, а то і більше, щоб впіймати її суть. Так і діти – вони слухають чарівні історії, а в їхньому мозку складається мозаїка життя, правил існування в цьому світі. Але при цьому всьому тліє також віра в чудеса та магію, в розмовляючи істот та співучих Колобків. Я вважаю, що ми повинні передавати ці казки і далі, наступним поколінням і малятам, саме на цих історіях можна виростити сильних, впевнених людей, котрі будуть відчувати свою відповідальність перед іншими людьми, котрі зможуть знайти своє місце в світі.