Життя – складна дорога, котра не є прямою та рівною. Про це неодноразово говорить народна творчість. Одна моя улюблена приказка це: «Життя прожити – не поле перейти». Ми не просто йдемо дорогою прямо до певної мети, ми рухаємося хаотично, то йдемо, то біжимо, іноді завмираємо на місці, а потім знову продовжуємо свій шлях через нетрі, ліси, болота, озера, гори та поля.

На мою думку, кожне життя – це мов унікальна неповторна книга, котра пишеться щодня. Кожен день ми вирішуємо, яка в історії нашої книги буде зав’язка, кульмінація, з ким ми зустрінемося? Що будемо говорити? Що будемо робити? Але є певні сюжетні лінії, котрі від нас не залежать. Ми зустрічаємо різних людей, не завжди тих, кого раді бачити, ми чуємо різні слова, не завжди ті, котрі хотілось би почути. Інколи ми повинні робити вибір, коли цього робити не хочеться і рухатися вперед, коли хочеться зупинитись і помріяти. Такої книги не написав і не напише жоден письменник!

Взяти, наприклад, наш клас. Це 35 різних книг, сюжетні історії яких перетнулись сім років тому на порозі нашої школи. Кожен з нас – унікальна особистість. У кожного свої таланти, мрії, погляди, плани, бажання, страхи, недоліки і сильні сторони. І все це щодня вирішує плин нашого часу. Колись всі почуваються добре, колись погано, але ніколи книга не зупиняються. Навіть коли здається, що ти просто сидиш і нічого не робиш, то навколо тебе відбувається багато різних подій, котрі можуть вирішувати твою долю.

Як і будь-яка книга, життя дає свої уроки. Інколи вони дуже болючі та неприємні, але від них залежить багаж нашого досвіду! Ці уроки вчать нас, будують наш характер, нашу особистість. Всі люди роблять в житті помилкові кроки, тримаються часом не тих людей і не тих поглядів. І лише допускаючи помилок, ми стаємо тим, хто ми є. Без помилок ми так би і лишалися дітьми, котрі безкінечну кількість разів падають і підіймаються, але так і не можуть навчитися ходити.

На мою думку, не існує єдиного сенсу життя. В кожної людини є свої якісь цілі, може, одна велика мета, але досягнувши її, відразу в голові вибудовується нова. Так створюється ілюзія сенсу життя. Я ще не зустрічав в літературі чи кіно людей, котрі б сказали: це – сенс мого життя, я досягнув його. Всі мають право так казати і так вважати, але це не означає, що саме так мислити – правильно. Для когось сенсом життя є діти, для когось – наука, для когось – мистецтво. Але навіть маючи і займаючись всім цим людина може не відчувати повноцінного щастя і задоволення життям. Тоді це не сенс життя, а ще одна проміжна мета, котра колись залишиться позаду. Я можу помилятися, як і всі люди. Можливо, саме помилятися, це і сенс життя? Це дуже глибока філософська тема, котра потребує багатьох роздумів та міркувань.

В житті треба прагнути до того, щоб завжди відчувати себе на своєму місці. Для цього треба знайти ті заняття, котрі приносять найбільше задоволення, обрати правильну професію, щоб потім знайти улюблену роботу, з якої не хотітиметься тікати як скоріше додому. Варто займатися справою, котра сприятиме розвитку, приноситиме радість. Мені здається, в таких умовах щасливою буде кожна людина. А все інше просто буде накладатися на це відчуття щастя. Таким чином створюється щасливе життя. Головне завжди не здаватися і не боятися пробувати щось нове. Я вірю, що для кожної людини на землі є її ідеальне місце, яке зробить її впевненою, красивою внутрішньо і сильною. Коли я виросту, я буду дуже уважно підходити до вибору своєї професії, буду слухати своє серце і намагатися обрати те, що приносить мені радість. Бо, я вважаю, немає більшої біди, коли доводиться робити ненависну роботу, котра навіває лише негативні думки та бажання скоріше закритися вдома за чотирма стінами.