У Святому Писанні сказано: «Спочатку було слово…» Ми живемо у двадцять першому столітті, але ще й досі людство не вигадало іншого такого сильного й дієвого засобу впливу, як слово.

Словом можна вдарити. І це не просто вдалий вислів чи яскраве порівняння. Словом насправді можна завдати людині сильного болю. Пригадайте, як часто ми піддаємось емоціям та говоримо якісь образливі, різкі фрази. Наші друзі та рідні страждають через це, та й нам самим стає дуже соромно та не по собі. Нас починає мучити сумління, ми думаємо, що не варто було так говорити, але повернути назад одного разу промовлене слово вже неможливо. Недарма існує таке прислів’я: «Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш». Народна мудрість вчить нас тому, що потрібно бути вкрай уважними до своїх слів. Іноді буває так, що одне необережне або образливе слово може зламати й звести нанівець роки міцної дружби. І тоді навіть найближчі друзі можуть стати злісними ворогами, які навіть не будуть вітатися одне з одним. Ось якої шкоди може завдати необережне слово.

Для чого потрібні людині слова? По-перше, без слів ми не змогли дати назву жодному предмету чи явищу. Ми б не знали, що стіл – це стіл, весна – це весна, радість – це радість, а листопад – це листопад. Навіть самі люди були б безіменними! Не було б слів: мама, тато, бабуся, дідусь. Ми не знали б, як звертатись одне до одного, бо не було б ані Микити, ані Тетяни, ані Ярослава, ані Анастасії.

По-друге, за допомогою слів ми відкриваємо для себе нові знання, пізнаємо світ. Букви складаються у слова, слова – у речення, речення – в тексти, які опиняються на сторінках наших шкільних підручників і розказують нам і про явища природи, і про фізичні формули, і про історичні явища.

По-третє, слово – це духовний скарб кожного народу. Зі слів складаються пісні, байки, казки, прислів’я. Раніше, коли люди ще не вміли писати, вони передавали свої знання наступному поколінню усно – з уст у вуста. А тепер ми, сучасне покоління, можемо прочитати це все за допомогою слів.

Слова – це мова народу. У кожної нації, в кожній країні своя мова. Я – українець. Моя мова – українська. Вона складається з мільярдів мелодійних та співучих слів. Цієї мовою писали свої твори Тарас Шевченко та Іван Франко, Леся Українка та Іван Котляревський.

Слова оточують нас повсюди. Коли ми були маленькими, нашими найпершими словами були «мама» і «тато». Тепер ми щодня промовляємо сотні й тисячі слів.

Головне пам’ятати, що слово – це справжня зброя та джерело народної мудрості, засіб пізнання світу та мірило нашої освіченості.