Осіннім ранком так добре вийти у двір та споглядати магічний процес буття – нічна прохолода утворила густий туман, який тепер повільно розчинюється в сонячних променях, ніби сама природа відкриває заспані очі на зустріч новому дню. Подвір’я від учора так рясно засипано пожовклим листям, таким яскравим. А й справді, коли дерева стоять зелені, хіба хтось звертає увагу на листя? Зелене та й годі. Восени ж, хочеться розгледіти кожен листочок, видно, що всі вони по-різному забарвлені, різної форми, в кожному залишився його особистий запас життєвої сили, що поступово випаровується на наших очах. Невблаганна та жорстка – такою є осінь, але скільки краси дарує нам ця золотава леді!  Вона нікуди не поспішає, її кроки м’які та впевнені, а чари сильні на стільки, що навіть в найчерствішому серці розворушать багаття давно згаслих емоцій та змусять згадати про вічне: життя та смерть, любов та самотність. Пора романтичних прогулянок і щирих зізнань, гарячого чаю та не менш гарячих обіймів. Коли довкола панує смерть - хоча й заради майбутнього відродження, - людина підсвідомо хапається чимдуж за те, що пов’язує її з життям.

Жага прекрасного загострюється, і хочеться писати, малювати, співати! Скільки чудових витворів мистецтва були створені саме восени. Поети, музиканти, митці – всі вони палкі прихильники жовтогарячої красуні, величної володарки творчих душ.

Натюрморт з каштанів, аромат яблук, вогка травичка з під якої споглядає на тебе маленька родина грибочків... Заплющуєш очі та ніби добровільно впадаєш в транс, коли осінь наспівує твоїй душі мелодію, таку знайому з дитинства. І відчуваєш себе вдячним життю, що ти народився саме в цій країні, цій місцевості, де осінь – це не просто назва відрізку часу, а особливий стан навколишнього світу і твоїх власних відчуттів.