Найбільший неоціненний скарб кожного народу – це його мова. З давніх-давен наші пращури наші пращури створювали скарбницю народної мудрості. Це і приказки, і прислів’я, і казки, і легенди, і байки, і пісні. Все це можна назвати одним словом – фольклор, тобто усна народна творчість. Відповідь на будь-яке запитання і пораду на будь-який випадок життя людина може знайти у фольклорі – треба лише зазирнути до цієї скарбниці.

Без мови не буде й самого народу. Бо тоді обірветься спадковість між поколіннями. Кожне наступне покоління буде змушене самотужки відкривати для себе елементарні знання замість того, щоб примножувати та збагачувати ті, що вже існую у народній пам’яті.

Українська мова пройшла довгий шлях розвитку, перш ніж стала такою, якою вона є зараз і якою ми користуємося щодня. У нашій мові чується шелест гаїв та зелених дібров, плюскіт дніпрових хвиль і шепіт колосся стиглої пшениці в полі. У нашій мові – мудрість київських князів та відвага запорозьких козаків. Українська мова – це мова творів Тараса Шевченка і Григорія Сковороди, Максима Рильського та Ліни Костенко.

Ми, сучасні українці, повинні вивчати та шанувати рідну мову. Без цього фундаменту нам важко буде жити, адже мова виконує дуже важливі функції в житті людини. За допомогою слів ми навчаємось та пізнаємо світ. Засобами мови ми спілкуємося одне з одним, передаємо чи сприймаємо важливу, цікаву й корисну інформацію. Але найважливіше те, що за допомогою української мови ми усвідомлюємо себе українцями, частиною великого народу. Не дарма нашу мову називають калиновою, барвінковою, солов’їною, квіточою, , адже вона дуже гарна й співуча. Серед світових мов українська стоїть на другому місці після французької за мелодійністю. Ми повинні пишатися тим, що ми – українці – володіємо таким багатством – нашою чарівною мовою!