Чарівна країно дитинства! Ти займаєш в серці, напевне, кожної людина, найпочесніше місце! Кожен пройшов через тебе, і кожен пізнав тебе, і, звичайно, кожен все життя згадує тебе з любов’ю та теплотою…

Країна мого дитинства розфарбована у всі кольори веселки, наповнена найчарівнішою музикою. Я пам’ятаю, яким тоді здавався світ: великим, неосяжним і незрозумілим.

Кожна деталь привертала мою увагу, жодна дрібничка не залишалась повз моєї фантазії. Хотілося пізнати все і відразу, в голові повсякчас виникали сотні тисяч запитань, прагнень і бажань. Тоді здавалося, що щоночі оживають іграшки, що можна навчитися літати, лише накинувши ковдру на плечі, що під ліжком живе страшний монстр, котрий так і норовить спіймати мене за ногу… Світ був населений фантастичними істотами, феями, чарівницями, хотілося вірити у магію і стати швидше дорослими… Ми вважали листочки з дерев грішми, а калюжу у дворі уявляли морем. В країні дитинства все по-іншому: ще немає того скептицизму і байдужості, котрий вбиває віру в світле і чарівне. Натомість живе дитяча безпосередність, наївність, за котру так картають дорослих, і безмежна любов до життя та навколишнього світу.

Я дуже хочу, що ті світі моменти мого життя, що їх подарувало мені моє дитинство, ніколи не вивітрились з моєї пам’яті. Вони завжди будуть промінчиком світла в найтемніші моменти мого життя.Ніколи ми не буваємо настільки щасливими, як в цей прекрасний час. І ніщо ми не цінуємо менше, ніж дитинство. А не цінуємо, тому що не розуміємо всієї його краси. Розуміємо вже пізніше, коли набираємось досвіду,  проходимо через поразки, перемоги, падаємо і піднімаємось знову і знову. Ось такий парадокс життя.