Все школьные сочинения по литературе

Ми часто чуємо, як люди кажуть: «Душа радіє», «Душа болить», «Моя душа хоче відпочинку». Але що воно таке – душа? Чи насправді в нас існує якась не тілесна оболонка, котра знаходиться десь поблизу серця і в ній зосереджується все наше життя?

Хтось вірить в існування душі, хтось ставиться до цього скептично. Однак ми не можемо заперечувати того, що кожна людина вміє переживати цілий букет емоцій та почуттів: ненависть, кохання, заздрість, підозрілість, страх, сміливість, кохання, любов, дружбу, співпереживання, байдужість…  Ми не просто плоть і кров, в нас є щось більше, щось, що робить нас людьми. Напевне, це і є душа.

З раннього дитинства людина тягнеться до знань. Вона прагне освоїти невідоме, осягнути неосягненне, тягнеться до нового, забороненого на закритого. Ця тяга по знань відрізняє нас від тварин. Ми хочемо збагачуватись, розвиватися, здобувати досвід, щоб життя не здавалось нам занадто складним. І це прагнення знань завжди знаходило своє письмове втілення.

І так з’явилась книга. Створена подихом цікавості, наповнена мудрістю та живою силою книга стала для людини невичерпним джерелом знань. Це сьогодні ми можемо піти до магазину і придбати будь-яку книгу на будь-який смак. А раніше люди віддали б що завгодно лише за одне вміння писати. Книги були розкішшю, лише для обраних. Знання були привілегією.  Сьогодні ми маємо їх у вільному доступу, але багато хто нехтує цією можливістю, можливістю отримувати знання.

Україна - це ж не Північний Полюс,але зима здається також такою довгою і так хочеться сонечка, тепла, сухих доріжок замість слякоті і мокрого снігу. І подумки ми кличемо весну: «Ну прийди вже, де ти? Висуши ці мокрі дороги, бо так набридло постійне відчуття сирості і холоду». Хочу весну і дуже чекаю. Та хто ж її не чекає?!

Я завжди дуже любила переглядати старі бабусині речі. Вони ніби пахли давниною і я вірила, що кожна річ пам’ятає ті давні часи, до яких нема доступу моїй пам’яті. Бабуся берегла старі листи, листівки, квитки після походів до театру та інші дрібнички у красивій різьбленій великій чорній скрині. Щоразу, коли мені ставало сумно, я відкривала її та починала перегляд всіх цих речей, розмірковуючи про плинність часу, про вічне, про красу… Того вечора мене дуже насварили в школі за запізнення. Це було так несправедливо! Адже я бігала місто в пошуках необхідних матеріалів для уроку трудового навчання. Вчителька була не в доброму гуморі… Я прийшла додому, скинула рюкзак, взяла бабусину скриню і почала переглядати дрібнички з минувшини… здавалося, що я передивилась все вже сотні разів, але тоді мій погляд зупинився на малесенькій брошці. Вона була у формі метелика і видно було, що вона дуже-дуже стара. Вона була трішки почорніла, напевне від часу. Я здивувалась, адже я не бачила її, цю брошку у скринці, звідки вона тут? Проте довго не замислювалась, причепила брошку собі на кофтинку і стала біля дзеркала. Метелик був надзвичайно красивий, трьохколірний.

Канікули! Канікули!Хто ж їх не чекає ще з початком тепла!? Плани, мрії  про подорожі. Треба навчатися, але весняне сонечко збиває з пантелику і ти летиш, і летиш мріями туди, в літо, де пекуче сонце залишає на шкірі приємний рум’янець, де багато пригод, походів з друзями, цікавих ігор та розваг.

Цього літа хотілося чогось нового,не дитячого... Атракціони,походи в кіно та катання на роликах - все це добре, але ж ти подорослішав і хочеться якихось дорослих пригод. От і вирішив піти зі старшим братом у похід. Як дорослі, з тяжкими рюкзаками за спиною, зі справжнім казанком і палаткою.

Важко знайти на світі людину, котра б не мала бодай одного друга. А хтось має їх багато, або, точніше сказати, вважає, що має їх багато. Адже справжня дружба, на мою думку, не дається людина десятки разів.

Що таке дружба? Це не тоді, коли двоє людей мають спільні інтереси, погляди чи переконання. І не тоді, коли їх пов’язує спільна робота. Люди можуть жити в різних куточках країни, але почувати себе чи не найріднішими людьми у всьому світі. Хтось відомий сказав, що «дружба – це коли одна душа живе у двох тілах». Приблизно так її уявляю і я.  З другом можна мати різні інтереси, прагнути різних цілей, але є щось, якась іскра в обох душах, що притягує людей один до одного.

Чарівна країно дитинства! Ти займаєш в серці, напевне, кожної людина, найпочесніше місце! Кожен пройшов через тебе, і кожен пізнав тебе, і, звичайно, кожен все життя згадує тебе з любов’ю та теплотою…

Країна мого дитинства розфарбована у всі кольори веселки, наповнена найчарівнішою музикою. Я пам’ятаю, яким тоді здавався світ: великим, неосяжним і незрозумілим.

Слово щастя – незвичайне. Кожна людина, почувши це слово, має свої асоціації та уявлення, наповнює його своїм змістом. Напевне, важко знайти в словнику ще одне таке слово, яке б володіло такою широкою багатогранністю і мало б настільки суворо індивідуальний характер.