Борис Грінченко - це всебічно розвинена людина, в особі якої втілився величезний талант. Він був письменником, педагогом, лексикографом, літературознавцем, етнографом, істориком, публіцистом, громадсько-культурний діячем. Основною працею його життя став чотиритомний тлумачний «Словарь української мови». Борис Грінченко протягом життя написав близько п’ятдесяти оповідань, повістей, збірок поезій, історичних драм. Багато часу митець приділяв перекладній діяльності.
Перекладав твори Фрідріха Шиллера, Йогана-Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго та інших зарубіжних письменників. Найвідомішими творами письменника стали: «Олеся», «Під тихими вербами», «Дзвоник», «Украла», «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн».
Ще одним відомим твором Бориса Грінченка є оповідання «Каторжна». Це розповідь про бідну сільську дівчину Докію, яка ніколи не знала ні любові, ні ніжності від своїх рідних та близьких. Мачуха, її діти та п’яний батько постійно знущались над сиротиною, били, сварились на неї. Докія була загнаною маленькою овечкою, яку тільки відпихали та соромили. Дівчина ніколи й слова поперек кривдникам не сказала, ніколи й сльозинки не пустила, а мовчки все робила та терпіла важкий біль. Один раз в житі Докія відчула кохання серцем, але не склалось…її серце було розбите. Образ каторжної увіп’явся в неї на все життя. Дівчина багато переживала: образи мачухи та батька, знущання молоді, відмова від друзів. Але вона одного не могла пережити – зради та насміхання Семена. Від сильної образи дівчина вирішує помститись та спалити хату, у якій були вечорниці та гуляла вся сільська молодь, яка над нею глумилась. Злість та образа перемогли у душі Докії і вона кинула сірника на будівлю. Але вмить вона згадала, що у хаті сидить Санька – єдина дівчина, яка прихильно ставилась до каторжної. Докія біжить до вогнища та закриває своїм тілом пожежу. На жаль, тут життя каторжної обірвалось – дівчина обгоріла та померла.
Докія в душі була доброю дівчиною. Незважаючи на всі заподіяні їй кривди, вона ніколи не робила зла. Єдиний раз, коли її вкололи в саме серце, каторжна не витримала і пішла на помсту. Докія вчасно отямилась і добро перемогло – вона віддала своє життя заради порятунку інших. На мою думку, головна ідея оповідання полягає в тому, що діти – це безтурботні істоти, які потребують ласки та тепла.
Виховуючи їх погано, без любові та затишку, вони перетворюються на диких вовченят, які виростають мовчазними та відлюдькуватими. Батьки зажди залишаються відповідальними за своїх дітей. Якщо вони неспроможні гідно виростити своє дитя, то в майбутньому їх чекає гірка розплата.